«Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїмсерці вона єдина.
Це моя Україна».

1 вересня у загальноосвітній школі №2ім.М.Ф.Ватутіна відбулась святкова лінійка і Перший урок Мужності. Назви уроків були різні: «Ми нація єдина, твоїми діти, Україно!», «Я – патріот. Я – Україна!», «Ніхто, крім вас!», «Україна – держава моя!», «Ми все здолаємо, все ми переможемо!» . Так, назви були різні, але тема об’єднувалася в одну - любов до своєї держави, до України.

Діти за літо заскучали один за одним, багато після уроків спілкувалися… Зібралися і лідери самоврядування школи, були різні теми для розмов після відпочинку, але головною темою  була одна – любов, переживання і біль за свою державу.

По завершенню розмови лідери самоврядування підсумували сказане твором-роздумом на тему «Що для мене Україна?» Пропонуємо і вам долучитися до нашої розмови.

«Що для мене Україна?»

Я народився на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погануігарну, злиденнуібагату. Нехай не зовсім гладко в неїідутьсправи, але вона у мене єдина, іншоїтакоїкраїнинемає. І не буде.

Хтось скаже : "Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому". А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книжках, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на "наших" і "не наших". І взагалі, думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все одно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо одним морозивом, радіємо перемогам братів Кличків. Я ніколи не замислювався над тим, чи можна вважати мене патріотом. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті "Кайдашева сім'я" Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене асоціюється поняття "Батьківщина". Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самому... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побував, які б місця мене не зачарували, я все одно  буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш Гризлівський ліс, а загоряти — у селі на річці. 

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожував би, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затримався, десь - ні. Але упевнений, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернувся додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.

Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справі, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі та за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають.

У нашій країні- найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще майбутнє. А сьогодні – я учень, і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.

Учень 10 класу, лідер самоврядування школи,
претендент на посаду президента школи
Іванов Владислав