Герої не вмирають і не вмруть,

Героїв пам'ятатимуть віками.

Їм славу вічну віддають

І голову схиляють перед вами.

Вже більше року на Сході відбувається антитерористична операція, гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які, не замислюючись, пішли боронити рідну землю.

Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Серед них колишній учень нашої школи Іванченко Євген Миколайович.

У нашій пам’яті Євген Іванченко залишиться не лише гарним сином, добрим чоловіком, турботливим батьком, чудовим другом, товаришем, а й хорошим учнем.

Він обіцяв вернутися, бо не міг не піти. Та доля розсудила інакше…

Як голосно стогне від болю земля,

Біль у душі і печаль на очах.

Сини України віддали життя

Сумує країна, у сльозах рідня

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись насмерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе серцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема
Її соколика», - бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомлено схилилась.

Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі,
Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.

Найщиріші слові вдячності за подвиг сина матері  нашого випускника, котрий був і є учасником АТО,  Іванченко Надії Іванівні та батькові Іванченку Миколі Митрофановичу.

Трагедія родини  Іванченків – це трагедія нашого міста, держави.  Саме тому педагогічний та учнівський колективи вирішили увіковічнити пам'ять про нашого  випускника, встановивши пам’ятну дошку в приміщенні  школи.

Схилімо голови низько перед  світлою пам’яттю і подвигом славного сина України, учасника АТО, нашого земляка, випускника 1993 року - Іванченка Євгена Миколайовича, який віддав своє життя за самостійність  і незалежність України хвилиною мовчання

Вони по-різному проходили свій шлях.

Хтось був вже батьком, хтось чекав дитину.

Лише війна міцний залізний цвях,

Так несподівано забила в домовину.

А скільки було в кожного ідей?

Зробити хату, виростити сина.

Щодня втрачаєм мужніх ми людей.

І у скорботі плаче Україна.

Скільки ще буде цих страшнючих днів?

Коли снаряди перестануть вже літати?

Так важко нам дивитися на вдів,

А ще болючіше – як плаче в хаті мати.

Страшенно важко, що настав той час,

Коли мою країну роздирають.

Та ми, Герої, не забудем, Вас

Тому, що в нас ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Слава Україні.   Героям слава!

Герої не вмирають! Вони тут з нами на Землі! Лише тихенько-тихенько сплять.  Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні душі  горять героїчним жовто-блакитним полум’ям!

Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв. Євген Іванченко  з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Вшанування його пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.