ХХІ століття. Усе далі й далі у минуле відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

У Ватутінській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №1  відбулися заходи, присвячені 69-ій  річниці визволення України від фашистських загарбників.  

Наш 8-Б клас з великою цікавістю і натхненням готувався до відзначення цієї події. Все розпочалося з випуску стіннівки. Потім був проведений Урок Пам’яті, на який ми запросили ветерана Великої Вітчизняної війни - Олександра Савовича Тетієвського. Ця людина особлива для нас і нашої школи. Олександр Савович будував нашу школу.  Учні нашого класу, вдягнені у воєнну форму, зустрічали довгоочікуваного гостя – жителя села Чичиркозівка, і тепер через 60 років він завітав сюди, побачив своїми очима як живе школа, в яких сучасних класах ми навчаємося, як бережемо пам'ять про тих, хто надав нам  можливість бути щасливими. Війна застала Олександра Савовича, коли він щойно закінчив 6 класів. Ветеран розповів про день початку війни, він пам’ятає все … і який похмурий видався день і свої враження від неочікуваної звістки про війну, на яку ніхто не чекав. Йому було лише 13. Так, як нам зараз. У неповних шістнадцять Олександр Савович пішов на війну і провів її в окопах аж до перемоги. Він розповів про  нескінченні  дороги війни. Сніг і непролазне болото, завірюхи і зливи. І смерть, що стерегла на кожному кроці. Як не витримували машини, в'язнули в трясовинах танки. А люди йшли вперед – кілометр за кілометром, п'ядь за п'яддю очищаючи свою рідну землю від ворожої нечисті. Розповів про запеклі бої на наших землях. Від нього ми дізналися, які жорстокі бої велися при визволенні Катеринополя та навколишніх сіл. Кожен з нас уявляв себе на місці молодого хлопця, який захищав свою рідну землю, не щадив себе ради майбутніх дітей і їх щастя.

І коли прийшов час запросити Олександра Савовича на захід, присвячений визволенню України від німецько-фашистських загарбників, ми виходили на сцену, не як учні 8-Б класу, а як ті молоденькі хлопці і дівчата, що не знали - повернуться  з бою чи ні, але знали, що віддадуть будь - яку ціну за перемогу. Ми не грали, ми жили війною, розповіли про нелюдське обличчя фашизму, про неймовірні страждання нашого народу, про біль поколінь, який не залишає нас до сьогодні!  Пісні, які виконували Хіміченко Марія і Канчуківська Анастасія не залишили байдужою жодної людини в залі. Ми дивились в зал і бачили, як глядачі витирали сльози. Пісню «Ми за ценой не постоим» ми виконували на одному диханні. Сільвейстров Влад акомпанував на гітарі, а ми згуртувались біля нього і співали … співали наче востаннє, наче перед боєм. Кров холола в жилах, коли Анжеліка Вовченко читала під сумну мелодію скрипки листа дівчинки з концтабору, яка йшла на смерть. Вірш «Попіл» Єдуарда Межелайтиса читала Івченко Валерія, її голос і музика Моцарта розривали серце. 

Ми вклали всю душу у наш захід, нам дуже хотілося, щоб Олександр Савович побачив і відчув, що ми пам’ятаємо, ми вдячні йому і  всім тим, завдяки кому ми живемо під мирним небом, з якого не падають бомби, на вільній землі нашої безкрайньої України, яка більше не здригається від вибухів. У заході також брали участь учні початкових класів. Учасники танцювального гуртка з 2-Б класу виконали танець «Маки», а коли учні 4-Б класу заспівали пісню «Прадідусь» і на екрані з’явилися фото Олександра Савовича і  його нагород ми привітали ветерана червоними гвоздиками і подякували за наше щасливе дитинство. І  від його  повних сліз очей та тремтячих губ сльози навернулись і на наші очі. Ми не могли з ним розлучитися, знову запросили до класу, пригощали цукерками і печивом і ще довго спілкувалися з дорогою для нас людиною …       

Ми, учні 8-Б класу, дуже вдячні нашим вчителям, батькам, учням інших класів за допомогу у підготовці і проведенні заходу. Ми відчули, що учні, вчителі і батьки – всі ми одна сім`я. Час підготовки, сам захід поселили в наші серця нові відчуття: вдячність людям, які не жаліють себе ради майбутніх поколінь, відчуття справжньої дружби, гордість за те, що ми є нащадками великого народу, великих людей з безмежнім серцем!  Щиро вдячні за організацію, підтримку та допомогу у проведенні Дня Пам’яті класному керівнику Підчіс Тетяні Борисівні, організатору позакласної роботи Большаковій Ользі Вікторівні, заступнику директора з виховної роботи Забой Тетяні Анатоліївні, керівнику вокального гуртка Коломієць Інні Ігорівні, керівнику танцювального гуртка Нестеренко Наталії Михайлівні, члену батьківського комітету Бардиш Аллі Валеріївні, секретарю школи Кошлак Діані Вікторівні, лаборанту Дуднику Тарасу Ігоровичу, учням та вчителям Ватутінської спеціалізованої школи № 1.

Найвищою оцінкою нашої роботи були слова ветерана Великої Вітчизняної війни Тетієвського Олександра Савовича про те, що він ще ніколи не бачив подібного заходу  і не переживав таких почуттів. Особливе враження було від того, якими побачив Олександр Савович нас, дітей сьогодення, учнів школи, яку він будував.

Болем та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у душах українців Велика Вітчизняна війна. Та наш волелюбний народ не скорився. Всі, як один, піднялися на боротьбу з ненависним ворогом і перемогли! Ми будемо гідними такої історії, такої країни! Низький уклін вам, ветерани, за наше щасливе, безхмарне дитинство. Ми не забудемо! Ми пам’ятаємо!

Учні 8-Б класу СШ №1