З плином віків світ змінюється, більшою мірою – внаслідок людських вчинків. Однак, він не завжди змінюється на користь нам – своїм беззахисним дітям. Людина – не механізм, і чим далі вона крокує сходинками еволюції, тим більше помилок вона коїть. Необачність – чи не найбезглуздіша помилка. Та внаслідок необачності, а може – просто нещасного випадку, сталася одна з найстрашніших аварій у світі.

 Чорнобиль… Любий читачу, хіба ти не відчуваєш гострий біль у серці, коли чуєш це слово? Солодку ілюзію миру холодними вітрами пронизує правда, думки про безпомічність людства та викликані нею біди. Ти згадав про те лихо, але навіть не здатен описати картину, яка наразі мерехтить перед твоїми очима… Страх. Вогонь. Біль та зламані життя. Жахіття, що кардинально змінить долю кількох прийдешніх поколінь. О, читачу, ти, як і всі ми, бажаєш, щоб світ визволився із цієї страшної радіаційної пастки? Тоді пам’ятай разом з нами… просто пам’ятай…

Нещодавно у приміщенні Ватутінської ЗОШ №5 відбувся захід з приводу 28-ї річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС. Учні та викладачі школи, поклавши руку на серце, віддали шану героям-ліквідаторам аварії, що 10 днів гасили зловісну пожежу. Учасники заходу присвятили годину пам’яті усім постраждалим, кого нещадно згубила ця чорна біда.

«Здавалось, все по-божому було, жилося, і кохалось, і родило, та раптом зашуміло-загуло і в душах злою тугою завило. Зірвавсь реактор. За незриму мить На нашу землю вилилась отрута. Чом довелося нам це пережити І за які гріхи така спокута?», - із сумом в очах і тугою в голосі мовили ведучі – учні 11 класу. Важко було уявити той біль кожному глядачеві… Хвилина пам’яті і мовчання заполонила актову залу, та, здавалося б, було чути у тиші шепіт сумних роздумів. «Я розумію. Я пам’ятаю. Я відчуваю», повторювала душа кожного глядача мовчки…

Організатори заходу запропонували до перегляду інформаційно насичений фільм про аварію на АЕС імені В. Леніна. Це потрібно нам, це потрібно усім – знати та розуміти суть тої трагічної події, аби не допустити подібних помилок у майбутньому. Вона розірвала полотно сутінок, ця страшенна, палаюча мара! Вибух спалахнув миттєво крізь нічну тишу, пекучими іскрами він надалі залишиться у пам’яті українців. Нове, підступне лихо віками чекало нагоди з’явитися перед нами та скинути у пітьму багато невинних душ. Вони просто хотіли жити, вони боролися до кінця.

 Пам’ятаймо ж цих героїв. Свіча пам’яті, шани та поваги не згасне ніколи. Щастя кожному, радості, світла, кохання – ось, що потрібно світові. Його невмируща краса створена для нас. Бережімо красу, не здійснюємо помилок: так наша домівка стане більш затишною. Нехай повітря наповниться злагодою, а не радіаційними променями.

 Учениця 10 класу ЗОШ№5 Валерія Березна