|
10 лютого 2016 року на
стіні Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.М.Ф. Ватутіна Ватутінської міської ради
Черкаської області було відкрито дошку пам’яті Євгену Іванченку, який загинув 8
серпня 2015 року, виконуючи військовий обов’язок в зоні проведення
антитерористичної операції. В заході взяли участь перший заступник міського
голови Сергій Матвійчук, заступник міського голови Юрій Кубявка секретар
міської ради Євгеній Підцерковний, в.о. начальника відділу освіти Наталія
Жовновата, депутати міської ради, учасники АТО, волонтери, керівники та
педагогічні працівники закладів освіти, учні шкіл міста.
 
Євген Іванченко
навчався в цій школі. Був звичайним хлопцем, але нині ступив в безсмертя.
Слова, квіти, сльози. Незагойний біль втрати в батьків, рідних,друзів. На таких
ось прикладах навчають любові до Вітчизни. Мама Євгена Надія Іванівна не могла
стримувати гірких сліз втрати. Вона споглядала на дошку, на якій зображений її
син, – її гордість і невгамовний біль, її відчай і розбиті надії, і серце
завмирало від туги.
Пішов на
схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.
Ти
був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами вкільце,
Ти розумів, що битись насмерть доведеться.
А мати в нічні як заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.
І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема
Її соколика», - бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.
Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі,
Бо захищаєм Батьківщину та державу.
Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.
Право відкрити
меморіальну дошку було надано найкращим учням школи Корнієнку Євгену та
Сліпченку Владиславу.
Страшенно важко, що настав той час,
Коли
мою країну роздирають.
Та
ми, Герої, не забудем, Вас
Тому,
що в нас ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
Слава Україні. Героям слава!
Герої не вмирають! Вони тут з нами на
Землі! Лише тихенько-тихенько сплять. Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні
душі горять героїчним жовто-блакитним полум’ям!
Допоки ми живі — житиме пам’ять
про наших героїв. Євген Іванченко з меморіальної дошки щодня зустрічатиме
і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби
ми жили в мирній квітучій Україні. Вшанування його пам’яті
– це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.
|
