|
«Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїмсерці вона єдина.
Це моя Україна».
1 вересня у загальноосвітній школі №2ім.М.Ф.Ватутіна відбулась святкова
лінійка і Перший урок Мужності. Назви уроків були різні: «Ми нація єдина,
твоїми діти, Україно!», «Я – патріот. Я – Україна!», «Ніхто, крім вас!»,
«Україна – держава моя!», «Ми все здолаємо, все ми переможемо!» . Так, назви
були різні, але тема об’єднувалася в одну - любов до своєї держави, до України.
Діти за літо заскучали один за одним, багато після уроків спілкувалися…
Зібралися і лідери самоврядування школи, були різні теми для розмов після
відпочинку, але головною темою була одна
– любов, переживання і біль за свою державу.
По завершенню
розмови лідери самоврядування підсумували сказане твором-роздумом на тему «Що
для мене Україна?» Пропонуємо і вам долучитися до нашої розмови.
«Що для мене Україна?»
Я народився на українській землі,
живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди,
яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя
Батьківщина. І я її люблю, погануігарну, злиденнуібагату. Нехай не зовсім гладко
в неїідутьсправи, але вона у мене єдина, іншоїтакоїкраїнинемає. І не буде.
Хтось скаже : "Ну так,
зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому". А я нікому
і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на
естраді, і в сучасних книжках, зарозумілість українських націоналістів, готових
усіх у світі поділяти на "наших" і "не наших". І взагалі,
думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських.
Мені все одно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо
в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо одним морозивом, радіємо перемогам
братів Кличків. Я ніколи не замислювався над тим, чи можна вважати мене патріотом.
Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або
навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається
інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів
про козаків, повісті "Кайдашева сім'я" Нечуя-Левицького і маминих вареників
з полуницями, ще багато чого, з чим у мене асоціюється поняття
"Батьківщина". Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів,
створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том
Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самому...
Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський
Донець? А Карпати? Де б я не побував, які б місця мене не зачарували, я все одно
буду хотіти ходити з друзями на пікнік у
наш Гризлівський ліс, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію
і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію,
Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожував би, я не люблю сидіти на
місці. Можливо, де-небудь я б затримався, десь - ні. Але упевнений, що з
будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернувся додому, до
своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не
треба.
Українці – це не тільки велика і могутня нація, це
одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини
будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справі, справі на благо інших.
Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна.
Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє щастя на
рідній землі та за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не
злякають.
У нашій країні- найрозумніші у світі люди, багата
земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України.
Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти
і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще майбутнє. А сьогодні – я учень, і
повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.
Учень 10 класу, лідер самоврядування школи,
претендент на посаду президента школи
Іванов Владислав
|
